Артем Лоік - Брат

Школа, бійка, недопиті пляшки,
Нас покликали на вулицю чужі старшаки:
Оточили, чую мат, чую сміх,
А нас двоє, і нам пофіг на всіх!
Серце стукає і ледь не втече,
Та я відчуваю твоє братнє плече,
І хоча доволі страшно посміхаюсь, і так,
Як учив ти, запальничку мій стискає кулак!
Як ми бились і стояли тоді,
Я життя б своє довірив тобі,
А ті с*ки тільки кодлом, за наказом когось,
Зрозуміли це тоді, коли усе почалось...
Та не даром полірували турнік,
У крові, але веселі, молоді та дурні,
Без вини, Боже, ти нас не вини,
Ми стояли, а лежали вони!
Прикривай! Прикривай мене!
Най удар цей мене мине!
Бо ти - брат назавжди мені
Не по крові, а по війні!
Не по роду, а по душі,
Не як сонце, а як дощі,
Відчував я твоє плече,
З ним і в пеклі не так пече!

Лютий, кулі, недопиті пляшки,
Нас покликали в окопи чужі старшаки:
Оточили, чую мат, чую сміх,
А нас двоє, і нам пофіг на всіх!
Серце стукає і ледь не втече,
Та я відчуваю твоє братнє плече,
І хоча доволі страшно посміхаюсь, і так,
Як учив ти, рукоятку мій стискає кулак!
Як ми бились і стояли тоді,
Так і зараз я життя своє довірив тобі!
А ті с*ки тільки кодлом, за наказом когось,
Зрозуміли це тоді, коли усе почалось...
Знову школа, брате, тільки життя...
І душа моя й твоя на шмаття!
За своє, Боже, ти нас не вини,
Будемо стояти, а лежати вони!

Прикривай! Прикривай мене!
Най снаряд цей мене мине!
Бо ти - брат назавжди мені
Не по крові, а по війні!
Не по роду, а по душі,
Не як сонце, а як дощі,
Відчував я твоє плече,
З ним і в пеклі не так пече! (2)