IVAN LIULENOV - То не ми

Не можу дозволяти собі закохатись
Я не забув про нас і не забув яка ти.
Не можу це зробити, хоч мене і просиш.
Зараз влюбиться в когось - нова розкіш.
Інші дотики - Не зміг собі дозволити.
Бо уві сні я бачив досі. з тобою летим.
І в теплих спогадах сльозами - тонем ми.
Я загадав те саме… Але то не ми.
То вже не ми. То не про нас.

Ми списалися знову в черговий раз,
бо за вікнами клята тревога!
Мол дізнатися «як ти» чи «все гаразд.
листування в коридорах…
І навиває страх вмерти… так рано.
Так нікого і не покохавши.
Життя це не фортепіано.
Я вже давно не бачив білі клавіші.

Не можу дозволяти собі закохатись
Я не забув про нас і не забув яка ти.
Не можу це зробити, хоч мене і просиш.
Зараз влюбиться в когось - нова розкіш.
Інші дотики - Не зміг собі дозволити.
Бо уві сні я бачив досі. з тобою летим.
І в теплих спогадах сльозами - тонем ми.
Я загадав те саме… Але то не ми.
То вже не ми. То не про нас.

Десь на зупинці. На аваріці.
Набрав ендорфіну по вінця.
Відкинувши сидіння до кінця,
Хапаючи кисень… з напіввідкритих дверцят.
Я бачу ночі що були нестримними,
А рішення прийняті імпульсивними.
Повітрям дійсно дах зносило нам і
Падали після так знесиленими.
То вже не ми! Знесиленими.

Не можу дозволяти собі закохатись
Я не забув про нас і не забув яка ти.
Не можу це зробити, хоч мене і просиш.
Зараз влюбиться в когось - нова розкіш.
Інші дотики - Не зміг собі дозволити.
Бо уві сні я бачив досі. з тобою летим.
І в теплих спогадах сльозами - тонем ми.
Я загадав те саме… Але то не ми.
То вже не ми. То не про нас