Bitz - Поле

Моє тіло під кулями.
Руки стомлені, очі закриті напів.
Мої ночі не зоряні.
І не зламлені душі в окопі братів.

Моя віра прихована.
Недосяжна війною, не вбита чужим.
Моє місто зруйноване,
Але вбити його в них не вистачить сил.

Моє сонце опалює.
Мою шкіру у битві, крізь шолом йде кров.
Відчуваю що падаю.
Я торкаюсь землі, і останній ковток.

Затискаю під раною.
Я дивлюся у небо, і бачу свій дім.
І моментами згадую :
Моя смерть – це життя моїх милих синів.

Вийди в поле – солов’їний спів.
В долоні тих, хто в полоні.

Та й душу, вільну збережи.
Поранені, але живі.

Тисячи слів і ідей – рівно тисячі вбитих дітей.
Поруч тисячі тих, хто чекає на мир,
І ці тисячи бачили смерть.
Коли люди імперії вруть – із палаючих тіл малювали сюжет.
I лелеки летять у далекі міста, вони бачать яка є війна.

В того мрія вернутись домому,цілим
Обійняти кохану, сказати усе:
Що немає війни, що ми перемогли.
Моя рідна, не плач , досить, витри лице

І на кожному кроці у кожного с тих
Вся ця мрія цвіте, як калина в саду.
За свободу и мир, за малих и старих
І заради цього він пішов на війну.

Вийди в поле – солов’їний спів.
В долоні тих, хто в полоні.
Та й душу, вільну збережи.
Поранені, але живі. х2