ТІК - Журавлі

Вечоріє... Вже весна...
Мати обіймає синову світлину,
Тихо плаче, бо її життя скопом
Біль забрала разом з смертю сина...
У руках тримає матінка сорочку
Бога молить, сина не забудь!..
Щоб прийняв синочка, як удома,
Не забув від неї його пригорнуть!..

Розриває душу страх...
Сохнуть сльози на очах...
Скільки доньок і синів
Залишилось на війні...
Повертають журавлі
Знов до рідної землі...
Наші янголи-соколи
Не повернуться ніколи!..

Вечоріє... Вже весна...
А дружина й досі виглядає
Того, хто доньці пообіцяв
Повернутися живим із поля бою!..
Не відходить син їх від вікна,
Адже та дорога батька проводжала...
У очах надія ще жива,
Маму діти, плачучи, втішають!..

Повертають журавлі
Знов до рідної землі...
Наші янголи-соколи
Не повернуться ніколи!..